Как написать на украинском пожалуйста

1) добрий (к кому, — для кого или до кого), ласкавий, (добряк) — благий. [Добрим словом не згадають. Він для мене (до мене) добрий. Кость — блажчий за Григора]. Добренький — ласкавенький. Очень добрый — добренний, добряч[щ]ий. [Добренна душа з його. Добрячі були люди, покійнички (М. Вовч.)]. Становиться, стать добрым — добріти, добрішати, ласкавішати, подобрішати; поласкавішати. [Баба наче трохи подобрішала до Миколи]. Сделать кого добрым — роздобрити, (

провинц.

) — роздобрухати. Доброе дело сделать — добре (добро) вчинити. Будь добр, будьте добры (пожалуйста) — будь ласка, будь ласкав, будьте ласкаві, зроби (зробіть) ласку, спасибі тобі (вам). [Скажіть, будь ласка, й мені. Скажіть, спасибі вам, з яких ви є: чи ви з панів, чи ви із мужиків (Грінч.)];

2) (расположение, благоволение, одолжение) ласка, милость (-ти). [Легенди про рай, поруч з ідеєю про божу ласку чи неласку (Л. Укр.). Здобути ласку літературних меценатів (Крим.). Що-день хвалили бога за його милость (Квітка)]. Это для него особенная -лость — це для його (йому) особлива ласка. Он не достоин ваших -тей — він не варт вашої ласки. Что -лость ваша — що ласка (милость) ваша. [Подайте, що милость ваша (Тесл.)]. Монаршая -лость — а) (благоволение) монарша ласка; б) (отличие) відзнака (нагорода) від монарха. Божи[ь]ею -тью, по -ти божи[ь]ей — з ласки божої, ласкою божою. [З ласки божої художник (Єфр.)]. Вашими -тями — з вашої ласки. По вашей -ти — а) (из-за вас) через вас, з вашої причини. [Він німий лежить, холодний з моєї причини (Л. Укр.)]; б) (благодаря вашей доброте) з вашої ласки. [Кажете, що я п’яний? так не з вашої ласки! (Звин.)]. Из -ти, по -ти — з ласки. [Служить з ласки (Номис)]. Жить из -ти у кого — жити з ласки, жити на ласкавому хлібі (поэт. на божій харчі) в кого. [Йому не довелось-би помирати в своєї сестри на ласкавому хлібі (Куліш). В його росло, на божій харчі, за дитину чиєсь байстря (Шевч.)]. Быть в -ти у кого — мати ласку чию, тішитися чиєю ласкою, користуватися з ласки чиєї. Войти, попасть в -лость к кому — підійти (втереться: підбитися) під ласку кому, здобути ласку, здобутися ласки в кого. [Чи підбилась моя Уля своєму батькові під ласку? (Мова)]. Выйти из -ти у кого, лишиться -ти чьей, утратить чьи -ти — втратити ласку (реже ласки,

р. п.ед.

), загубити ласку чию. [Втратив панську ласку (Куліш). Боїться ласки втратити (Звягельщ.)]. Добиваться, искать -ти у кого — запобігати ласки чиєї или в кого. Добиться чьей -ти, чьих — тей, приобрести, снискать чью -лость — запобіг(ну)ти ласки чиєї или в кого, дістати ласки в кого, здобути, з’єднати ласку чию или в кого. [Тоді цариця запобігне ласки, як нас оддасть йому? (Куліш). Такої ласки дістану і в Параски (Номис). Замість всім з’єднать ласку ти сам станеш ласки негідним (Франко)]. Положиться на чью -лость — спуститися (покластися) на чию ласку. Иметь -лость (сожаление) к кому — зглянутися на кого. Оказывать -лость кому — робити ласку кому; см. Оказывать 2. [Думають, що це вони ласку мені роблять, коли дозволяють працювати на їх (Крим.)]. Оказывать -лости кому, осыпать -тями кого — виявляти велику ласку до кого, дарувати кому свою велику ласку. Не оставить кого своей — тью — не забути (не поминути) кого своєю ласкою, не позбавити кого своєї ласки. Просить — ти у кого — просити ласки (реже милости) в кого. -ти прошу, -ти просим (пожалуйте) — просимо (на милость), милости просимо. Переложить, переменить, сложить гнев на -лость — з[пере]мінити гнів на ласку. Сделайте -лость — а) (явите) зробіть ласку, будьте ласкаві; б) (в ответе на просьбу: пожалуйста) будь ласка, будьте ласкаві, дуже прошу, та прошу. Сделайте -лость кушайте — будьте ласкаві споживайте (їжте);

3) (в обращении, титуле) милость, (

зап.

,

полон.

) мосц[т]ь (-ц[т]и), (редко) добродійство. Ваша -лость — ваша милость (

зап.

, ваша мосць), ваше добродійство, (

фам.

,

устар.

) вашець (-ци,

ж. р.

) вашмосць. [Просимо вашої милости і на обід (Н.-Лев.). Багато пристає на вашу мосць, а инші Коваленка, обстоюють (Грінч.). Якби то, ваше добродійство, ви нам милостиню подали (ЗОЮР. II)].

1) молодий (в песнях также молод). -до-зелено — молоде-зелене, молоде-розумом не дійшле. -дой человек — молодий юнак (-ка), парубок (-бка), (

фамил.

) молодько (-ка), молодан (-на), молодяк (-ка), парубчина, козачина. [Наїхали старости, й молодик за ними (Шевч.)]. Скажите, пожалуйста, -дой человек — скажіть, будь ласка, молодче (юначе, паничу). -дая женщина — молода жінка. -дые люди — молоді люди, люди молодого віку, молодята (-дят). Побыть -дым (холостым) человеком — помолодикувати, молодиком пожити. -дые годы, лета — молоді літа, молодий вік, (поэт.) молодощі (-щів и -щей). [І нащо літа молоді марно по світу розсіватимеш? (М. Вовч.). Не тратьмо надії в літа молодії (Л. Укр.)]. В -дых летах — см. Молодость (В -сти) и Лето 3. Быть -дым, в -дых летах — бути молодим, молодіти. [Мені вже самотному та й не молодіти (Гліб.)]. Дважды -дому не бывать — двічі молодим не бути, двічі не молодіти. Он (был) моложе меня — він (був) молодший за мене (від мене, проти мене), ніж (як) я. В нашей семье он был моложе меня — у нашій родині (сім’ї) він був підо мною. [У батьків моїх була велика сім’я: два брати і сестра — старші за мене, та ще підо мною три сестри (Кониськ.)]. Годами он старее меня, но по службе моложе — на роки він старший на (від, проти) мене, але на службі він підо мною. Самый -дой — наймолодший, що-наймолодший. -лод летами, да стар делами — віком молодий, та розумом старий; хоч і молодий ще, а старечий розум має (Номис). Из -дых да ранний — мале курча, та вже летюче. Умом -лод — розумом недійшлий, хлоп’ячого розуму. Он человек уже не -дой — він чоловік уже не молодий (літній), не молодого (не першого) віку, поважного віку, не перволіток (-тка). Казаться (более) -дым, -дою — см. Молодо. -дой месяц — молодик, новик, новак (-ка), молодий (новий) місяць. [Зійшов місяць, ще й новик (Чуб. V)]. -дые побеги (дерева) — молоді пагони (пагінки, парости, паростки), молоде пагіння, памолодь (-ди). -дое дерево (с неотверд. корой) — молоде (свидувате) дерево. -дое вино, пиво — молоде вино, пиво;

1) (для

выраж.

побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию

и т. п.

) ну; специальнее: (давай) давай, (

мн.

: нуте) нуте, давайте, (при обращение в 1-м лице

мн.

) нумо, нум. [Ну, йди вже, годі баритися! (Брацл.). Чого-ж ти мовчиш? ну, скажи-ж, товаришу! (М. Хвильов.). «Ну, Галакточко, а що там узагалі говорять про мене?» — «Себ-то де говорять?» — «Ну, взагалі» (М. Хвильов.). Ну, Вакуло, ти-ж сам знаєш, що без контракту нічого не робиться (Гоголь). Ну що ж, Тарасе! — рад єси, не рад — дивись, який в господі нашій лад (П. Тичина). Ну, так що ж робити? (М. Хвильов.). Гей, нуте, косарі (Номис). Давайте йти! Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Нумо в дорогу! (Дніпр. Ч.). Нумо до праці мерщій! (Грінч.). Нум орать мерщій! (М. Терещ.)]. Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) — от що, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя та й покохали одне одного так… (перекл. А. Харч.). Ну, говорите! — ну, кажіть! кажіть-бо! Нуте, рассказывайте! — ну, розповідайте! Ну, пожалуйста — ну, будь ласка (будьте ласкаві). Ну, полно тебе упрямиться — ну, годі тобі упиратися. Ну-с, что скажете? — ну, добродію (пане), що скажете? Вон он, ну его бить! — ось він, нумо (нум, давайте) його бити! Ну да ну, а всё на одном месте — ну та ну, а все на тім самім місці (а все ні з місця). А ну — ану; ануте, анумо; срв. Ну-ка. [Ану, заведи-но пісні! (Остр. Скарбів). Ану: гоп трала, гоп трала, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)]. А ну, тебе говорят! — ану, тобі кажуть! Ну же — ну-бо, ну-ж. Да ну — ну-бо. [Ну-бо не пустуй! (Вороний)]. Да ну, иди, что ли! — та ну-бо йди, чи що! Да ну же — та ну-бо, (та) ну-ж бо;

2) (в

выраж.

угрозы, вызова) ну, (

усилит.

) ну-ну, (грозя пальцем) ну-ну-ну. [Ну, я-ж тобі, почекай! (Брацл.). Ну-ну-ну! я-ж тобі задам, будеш ти мене пам’ятати! (Вінниччина)]. Ну, смотри же! — ну, дивися! А ну — ану! [Ану вдар! (Сл. Гр.). Ану, виходь, котрий! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну ударь! — ану-ну вдар!;

3) (в бранных

выраж.

, проклятьях) — ну, ану. Ну тебя! — цур тобі! цур тобі, пек (тобі)! (а) бодай тебе! а йди ти (собі)!, (отвяжись) відчепись! [Цур тобі (бодай тебе), який ти дурний! (Номис). Цур тобі, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! — цур йому! цур йому, пек (йому)!; (нужды нет) дарма! [Цур-же йому з лісом! (Шевч.). Таке робили, що цур йому вже і казать! (Котл.)]. А ну его! — та цур- йому!, (пропади он пропадом) (та) хай-же він згине (зслизне)! Ну тебя к лешему — см. Леший. Ну вас! — цур вам! (а) бодай вас! [А бодай вас та цур-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! — ану вас усіх к чорту (к бісу, до дідька, к богу)! а йдіть ви всі до чорта (до біса, до дідька)! Ну вас всех к семи чертям! — а йдіть ви всі під три чорти!;

4) (в

выраж.

удивления) ну. [Ну, їсть! нівроку! (Номис). Ну, хлопче, та й утяв-же ти штуку! (Київщ.). «А от за давнього часу, коли…» — «Ну, свате, згадав часи!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була! (Велз)]. Ну, кто-бы мог это подумать! — ну, хто-б міг це подумати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» — «Ну?» — «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) — «Ти чув, що подейкують люди?» — «Ну?» — «От тобі й ну!» (перекл. А Харч.). Ну что вы! — ну що ви! [Ну що ви, Ліно, я дуже вам вдячна (В. Підмог.)]. Да ну?! — та невже? та ну? Ну уж обед! — ну (та) й обід. Ну и — ну й, та й. [Ну й дивачка ви, Марто! (В. Підмог.). Та й тюхтій-же я підтоптаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну, какой сердитый! — ну-ну, який сердитий! Такой, что ну! — такий, що ну-ну!, (

зап.

) такий що раз! [Вона така красна, така красна, що раз! (Стефаник)];

5) (в

выраж.

согласия, уступки) ну; (ладно) гаразд, добре. [Нема, ну, то й нема! (Л. Укр.). «Ну, там побачимо» — сказав він лагідно (В. Підмог.). А я був подумав, що ти й справді знаєш правила; ну, та коли ти їх не знаєш, то я знаю (Остр. Скарбів). Гаразд, дивись-же, ти заскочив мене (Остр. Скарбів)]. Ну что же, приходите — ну що-ж, приходьте. Ну, конечно, очевидно

и т. п.

— ну, звичайно (звісно); а звісно; ну, видима річ

и т. п.

[Сподіваєтесь, що уряд сплатить ваш борг, га? а звісно, сплатить (Кінець Неволі). «Я невільна!» — «Ну, видима річ!» (В. Підмог.)]. Ну да — авжеж; см. Конечно 2. Ну, ладно! — ну, добре! гаразд! ну-ну! Ну, и ладно — то й гаразд, то й добре. [«Народу багато, друже?» — Батько відповів, що ні, — людей, на жаль, дуже обмаль. — «То й гаразд» (Остр. Скарбів)];

6) (в

выраж.

несогласия, неудовольствия) ну. [«За пораду все, що хочеш, дам тобі я в нагороду». — «Ну, на се» — поет відмовив — «не надіюся я зроду» (Л. Укр.)]. Ну, нет! — е, ні! ба ні! [Ба ні! не піду до нього (Липовеч.)]. Ну, вот ещё! — ну, от іще! (ну.) ще що (скажеш, скажете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи!» — «Ат, одчепись!» (Сл. Гр.). «Посидьте, поки я хоч з жінкою та з дітьми попрощаюсь». — «Ет, ще вигадав прощаться! ходім» (Рудч.)]. Ну, вот, ещё что скажеш! — ну, от іще що скажеш! Ну, где таки! — де то вже таки! [Де то вже таки він так сказати може! (Рудан.)]. Ну, знаете — ну, знаєте. [Я ось який, а ви така ось — ну, знаєте, ні те, ні се (Влизько)];

7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!,

диал.

) йо? [«Ну, чи не казав-же я?» — подумав собі Чуб (Гоголь). Ну, а все-ж таки, чим-же соціялізм відрізняється від комунізму? (М. Хвильов.). «А що ти думаєш запропонувати?» — «А як ти гадаєш? Ну?… от тобі й ребус!» (М. Хвильов.). «Від кого-ж лист?» — «Від гетьмана Ханенка?» — «Ханенка? йо?» (Стар.-Чернях.)]. Ну, а вы? — ну, а ви? Ну так что же? — ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з того? Ну что с ним делать? — ну що з ним робити?;

9) (в

выраж.

многократного действия) давай, ну. [Зборов його та й давай бити (Київщ.). Пішла вона, — я давай паскудити Настуню (Крим.). Обнялися і давай цілуватися (Сл. Ум.). З переполоху ну втікать (Шевч.)]. Да и ну — та й давай, та й ну. [Зібрав шляхту всю докупи та й ну частувати (Шевч.)];

10) (окрик на лошадей) но, ньо, (

зап.

) вйо, вйо-гей, (направо) гаття (

гал.

) гайта, готьта, гайтта, герта (налево) вістя, (

гал.

) вісьта. [Но, булані! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, урагова! (Костомар.)].

1)

межд.

ну; ну́мо, нум, ну́мте; ну́те; дава́й, дава́йте, дава́ймо

1) (подгибая ноги) присідати, присісти, (

о мног.

) поприсідати. [Присів до землі]. -дать, -сесть на корточки — сісти навпочепки, у[о]клякати, у[о]клякнути. [Скакав, та не вклякнув (Номис). Він оклякнув на ноги, а вони тягнуть таки його (Олекс. п.)];